последние новости в Украине останні новини в Україні

Кравчук Леонід

Перший Президент України (1991-1994 рр.)

1. Ім'я/прізвище

Леонід Макарович Кравчук

2. Анкетні дані

• Голова Верховної Ради Української РСР (1990–1991 р.)
• Голова Верховної Ради України (24 серпня 1991 р.–5 грудня 1991 р.)
• Голова української делегації в Контактній групі з мирного врегулювання ситуації на Сході України (з 28 липня 2020 р.)
• Герой України (2001 г.)

3. Біографія і кар'єра

Біографія:

Леонід Макарович Крaвчук народився в селянській родині 10 січня 1934 року в ceлі Великий Житин Рівненського пoвіту Вoлинcькoгo вoєвoдcтвa (на той час – Річ Пocпoлитa, зараз - Рівненська oблacть Укрaїни). Сім'я вважалася бідняками, але при тому своє господарство мала – у них було півтора гектара землі (середняками вважалися ті, у кого було п'ять гектарів, а кулаками ті, хто мав більше десяти).

Батько майбутнього першого президента України – Макар Олексійович Кравчук – в 30-ті роки служив капралом польської армії, а коли в село прийшла радянська влада, і воно стало частиною Радянської України, був призваний у Червону армію і пішов воювати. Загинув у Білорусі в 1944-му. На війні загинув не тільки батько, але і дядько, та й сам Леонід Макарович дивом залишився живий.

Мати, Єфимія Іванівна (в дівоцтві Мельничук), працювала на польських осадників, пізніше, коли прийшла радянська влада, вступила в колгосп. У дитинстві вихованням майбутнього президента займався дід – Олексій Іванович Кравчук. Пізніше, після смерті батька, його виховували вітчим і мати, яка померла від інсульту (1980 р.), коли Кравчуку було 46 років.

Леонід Макарович не з чуток знає, що таке війна. Вперше він зіткнувся з нею у віці п'яти років, коли Німеччина оголосила війну Польщі (Друга світова війна). А вдруге – після того, як Рівненщина увійшла до складу СРСР. Як відомо, поділ Польщі в 1939 році став можливий завдяки угоді між СРСР і Німеччиною (пакт Молотова-Ріббентропа), а німці в 1941 напали вже на Радянський Союз... Леонід Макарович таким чином став чи не першим свідком нападу Німеччини на Польщу у восьмирічному віці, його з дідом мало не розстріляли німці.

Пережив голод 46-го року (говорили, що був майже Голодомор, як у 33-му). Зі спогадів Леоніда Макаровича: "З сім'єю рахували зернятка (не колоски) на прожиття, харчувалися гнилою картоплею". Поки батько був на війні, намагався замінити його і бути добувачем у родині – в 10 років орав на конях, їздив безбілетником на поїздах в Польщу, купував книги і перепродував їх у Рівному. За виручені гроші купував сіль, картоплю, хліба було не купити – дефіцит.

Освіта і наукова діяльність:

Навчався в початковій школі села Великий Житин, семирічну школу закінчив у селі Городище. Після школи, в 1949-му, вступив у Рівненський кооперативний економіко-правовий технікум на спеціальність "Бухгалтерський облік". Закінчив його в 1953-му з відзнакою і поїхав до столиці вступати до Київського університету ім. Шевченка. Червоний диплом технікуму дозволив молодому Кравчуку вступити в головний ВНЗ України на спеціальність "Політекономія" (кваліфікація – економіст, викладач політекономії) без іспитів. Лідерські якості студента були відразу помічені, і в перший же рік Кравчука обрали комсоргом курсу, але через рік він відмовився від посади, оскільки не хотів "танцювати під дудку" парторга.

В армії не був – пройшов військову кафедру при університеті. Закінчив інститут у 1958 р. Студентські роки Кравчук згадує як найщасливіші в своїй біографії, хоча було непросто – підробляв розвантаженням вагонів з рибою.

З 1967 по 1970 роки Кравчук навчався в аспірантурі Академії суспільних наук при ЦК КПРС у Москві (нині – Російська академія управління). Закінчив її кандидатом економічних наук, захистивши дисертацію на тему: "Сутність прибутку при соціалізмі та її роль в колгоспному виробництві".

Паралельно з кар'єрою продовжив наукову діяльність, був визнаний почесним доктором низкою українських університетів:

• Почесний доктор Волинського державного університету (Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки),
• Почесний доктор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка,
• Почесний доктор Українсько-американського гуманітарного інституту "Вісконсінський Міжнародний Університет в Україні",
• Почесний доктор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника,
• Почесний доктор "Honoris Causa" Національного університету "Одеська юридична академія".

Також є почесним професором Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Київського університету імені Бориса Грінченка, Київського університету культури і Міжнародного інституту бізнесу.

Наукові заслуги першого президента України оцінили не тільки на батьківщині, але і один з кращих університетів світу, згідно з міжнародним рейтингом QS World University Rankings, Єльський університет (США), присвоїв Леоніду Макаровичу звання "почесного доктора і професора університету".

Крім цього, Кравчук є почесним доктором гуманітарних наук Філадельфійського університету Ла Саль (США) – це приватний елітний університет, серед його видатних випускників були 14 голів держав, два президента Сполучених Штатів – Вільям Гаррісон і нинішній президент США Дональд Трамп, 64 мільярдера – в тому числі Ілон Маск і найбагатша людина планети Уоррен Баффет, один з перших комп'ютерних інженерів у світі Гаррі Хаскі і відомий психолог Девід Бернс.

Леонід Макарович Кравчук – автор книг "Держава і влада: досвід адміністративної реформи" (2001), "Маємо те, що маємо" (2002), "Одна Україна, єдиний народ" (2010) і ін., має безліч (більше 500) публікацій в українських та зарубіжних виданнях на тему внутрішньої і зовнішньої політики України.

Перший Президент займає активну позицію у висвітленні актуальних подій сучасної політики, соціуму, коментує діяльність органів державної влади, вищих посадових осіб, бере участь в пресконференціях, круглих столах, теледебатах.

Кар'єра і суспільна діяльність:

Після закінчення інституту Леонід Макарович півтора роки пропрацював учителем у Чернівецькому економічному технікумі. Позитивно зарекомендував себе перед міськкомом КПУ і став просуватися по партійній лінії місцевого обкому.

У 1960-му році Леонід Кравчук перейшов на роботу в Будинок політосвіти Чернівецького обкому Компартії України. За сім років піднявся на "кар'єрному ліфті" від консультанта-методиста, лектора, помічника секретаря до завідувача відділом пропаганди і агітації Чернівецького обкому КПУ (1967).

Три роки навчався на аспірантурі в Москві, захистив кандидатську дисертацію і переїхав до столиці України працювати в Центральному комітеті КПУ. За 18 років у відомстві (з 1971 по 1991 рр.) пройшов шлях від інспектора, помічника секретаря ЦК до завідувача відділом пропаганди і агітації ЦК Компартії України, а в 1988 році став секретарем ЦК КПУ з ідеологічної роботи і кандидатом у члени Політбюро ЦК КПУ.

На 10 з'їзді був обраний народним депутатом Верховної Ради УРСР, а через чотири роки депутатства (в 1985 році) був переобраний 11 з'їздом членом ЦК КПРС. Загалом загальний стаж депутатської діяльності Леоніда Макаровича налічує 24 роки.

У березні 1990 року був обраний депутатом Верховної Ради України I скликання від Ямпільського виборчого округу № 39 (Вінницька область).

З 1990 по 1991 роки Леонід Макарович поєднував керівництво парламентом Української РСР з членством у Політбюро республіканської Компартії і Центральним Комітетом КПРС. Після серпневого путчу в Москві (19-21 серпня 1991) Леонід Макарович вийшов з лав Комуністичної партії, одним з керівників якої був, і погодився на ініціативу депутатів з Народного Руху України проголосувати за Акт проголошення незалежності України, автором якого був відомий дисидент і на той момент депутат ВР Левко Лук'яненко.

24 серпня 1991-го Кравчук підписав Акт, що проголошує незалежність України, і очолив її Верховну Раду. 31 серпня цього ж року Леонід Макарович Кравчук підписав указ Президії Верховної Ради про заборону Комуністичної партії на території очолюваної ним держави.

1 грудня 1991 року в Україні відбулися перші президентські вибори. Леонід Кравчук балотувався на посаду президента як безпартійний. Його підтримали як активісти забороненої його Указом компартії, так і частина націонал-демократів, які рекламували голову Верховної Ради як "батька незалежності". Кравчук переміг уже в першому турі, отримавши 19 млн. 643 тис. 481 голос (61,59%).

Одночасно з виборами Президента України відбувся загальнонаціональний референдум щодо проголошення Незалежності України. У ньому взяли участь 84,2% виборців, з яких 90,3% проголосували за незалежність України.

5 грудня 1991 року Леонід Макарович, у зв'язку з обранням на пост Президента України, склав свої депутатські повноваження. 7-8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі під Брестом відбулася зустріч лідера Білорусі Станіслава Шушкевича, Росії Бориса Єльцина і України Леоніда Кравчука, тобто республік, які в 1922 році були серед співзасновників СРСР (четвертий суб'єкт – Закавказька федерація – давно припинив своє існування) .

Вказані лідери від імені своїх держав підписали "Біловезьку угоду" про припинення існування СРСР. Світ облетіло фото Кравчука, Єльцина і Шушкевича, які потискують один одному руки. На думку політологів, саме український лідер був ініціатором "смертного вироку" Радянському Союзу.

Протягом першого року існування незалежної України її державність визнали понад 130 країн, з якими дипломатичні відносини були встановлені в повному обсязі, а 40 держав відкрили в Києві свої представництва. Серед досягнень Кравчука в статусі президента: всесвітнє визнання України як незалежної держави, інтеграція України з Європою (підписав Гельсінський заключний акт), початок співпраці України з Міжнародним валютним фондом (МВФ) і Світовим банком (раніше – Міжнародним банком реконструкції і розвитку), розвиток багатопартійної системи, ухвалення Земельного Кодексу, підтримка створення в Україні Помісної православної церкви (отримала назву Українська Православна Церква Київського Патріархату, ніким не була визнана за кордоном).

Серед невдач: падіння промислового виробництва, зростання цін на товари широкого вжитку (в 1992 році піднялися більш ніж у 120 разів), гіперінфляція (місячна інфляція перейшла рубіж 70%) і зубожіння населення. У 1994 році економіка країни опинилася на межі краху, і під тиском кризи Кравчук погодився на дострокові вибори, в яких програв своєму тезці Леоніду Кучмі.

Після президентства тричі (в 1994, 1998 і 2002 роках) обирався депутатом Верховної Ради України за списками СДПУ (Соціал-демократичної партії України), до керівництва якої входив з 1998 по 2006 роки, в 2006 році балотувався до Верховної Ради від "Опозиційного блоку НЕ ТАК !", але вибори програв. Після цього він заявив, що хоче відійти від партійної роботи і зайнятися суспільно-політичною діяльністю в більш "вільному режимі", не будучи прив'язаним до однієї партії.

У 2010 році, коли розпочалися чергові президентські вибори, Леонід Макарович не став випробовувати долю, але взяв участь в якості довіреної особи кандидата в Президенти України Ю.В. Тимошенко на одномандатному загальнодержавному виборчому окрузі.

Після перемоги на виборах президента Віктора Федоровича Януковича в 2012 році був залучений до спеціального консультативного органу при президенті України – Конституційної Асамблеї як голова для напрацювання пропозицій щодо внесення змін до Конституції України та забезпечення залучення до такої роботи провідних експертів різних політичних сил, а також представників Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеціанська Комісія), експертів інших міжнародних установ та організацій.

30 липня 2020 року очолив українську делегацію в Тристоронній контактній групі щодо мирного врегулювання ситуації на Донбасі (ТКГ).

Крім політики, Леонід Макарович Кравчук займався і громадською діяльністю:

У 1994 році став президентом Всеукраїнського фонду сприяння міжнародному спілкуванню "Українське народне посольство", а з 1996 року – його Почесним головою. Зазначимо, Українське Народне Посольство співпрацює з експертною радою нагородної відзнаки "Знак якості", є засновником енциклопедії "Впливові Люди України".

1995 рік – очолив Опікунську раду Українського гуманітарного ліцею КНУ ім. Т. Шевченка.

1997 рік – голова Української Ради Миру (в минулому – Український Республіканський Комітет Захисту Миру) і голова Опікунської ради АТ ФК "Динамо" (Київ). Першого президента України навіть називають найголовнішим вболівальником "Динамо", він є міноритарним акціонером клубу.

23 липня 1998 року – президент і співзасновник Українського товариства "Інтелект нації".

У 1999 році Леонід Макарович став одним з восьми співголів Всеукраїнського об'єднання демократичних сил "Злагода", яке було створено для підтримки кандидатури Кучми на президентських виборах у жовтні 1999-го.

У 2000-му, будучи головою Державної комісії з питань проведення адміністративної реформи, Леонід Кравчук був обраний президентом Українського муніципального клубу, метою діяльності якого було створення аудиторії для неформального спілкування регіональних еліт з представниками центральних владних структур.

У 2001 році створив Всеукраїнську благодійну організацію "Місія Україна-Відома" і став її президентом, але організація проіснувала недовго, так нічим не відзначившись.

2006 рік – Почесний президент товариства "Україна-Китай", створеного Григорієм Суркісом у 1994 році.

У 2008 році перший президент Леонід Кравчук, колишні прем'єр-міністри Вітольд Фокін, Євген Марчук, Валерій Пустовойтенко і колишній віцепрем'єр, посол України у Великій Британії Сергій Комісаренко створили громадську організацію "Рада Старійшин", головувати в якій обрали Леоніда Макаровича. Планувалося, що Рада буде громадською організацією, до складу якої увійдуть українці, які мають великий досвід роботи на державних і урядових посадах. Але їхні цілі залишилися недосяжними мріями і, хоч організація і існує, немає ніяких ознак її діяльності.

У 2015 році став головою громадської організації "Рух за Україну в НАТО". Леонід Макарович ініціював створення і роботу круглих столів у період Революції Гідності, шукав шляхи примирення конфронтаційних сил в Україні.

2017 рік – член Почесної ради відзнаки "Орден Святого Пантелеймона".

29 травня 2018 року – Почесний голова Центру підтримки китайських інвесторів і підприємців в Україні.

Почесний президент Міжнародного громадського об'єднання "Рівненське земляцтво".

Постійний учасник Балтійсько-Чорноморського форуму.

4. Нагороди

У 1970 році нагороджений ювілейною медаллю "За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя від дня народження Володимира Ілліча Леніна".
Тричі був нагороджений орденом "Трудового Червоного Прапора" (в 1973, 1977 і 1986 роках).
1982 – нагороджений медаллю "В пам'ять 1500-річчя Києва".
1983 – медаль "Ветеран праці".
Удостоєний срібного ордена "За вірність Батьківщині", ордена "Жовтневої революції", "Знака Пошани", ордена Міжнародної кадрової академії "За розвиток науки і освіти".
Двічі отримував почесні грамоти Президії Верховної Ради України.
Нагороджений усіма ступенями ордена "Ярослава Мудрого"
(V ступеня в 1996 р., IV ступеня в 1999 р., III ступеня в 2004 р., II ступеня в 2007 р. і I ступеня в 2020 р.).
У 1997 році міжнародна організація "Українська Рада Миру" обрала Леоніда Кравчука головою і нагородила почесною відзнакою "Орден Миру" I ступеня.
Двічі Леоніду Макаровичу Кравчуку присуджувався титул "Людина Року": в 1997 році в номінації "Політичний лідер року" і в 2000 році в номінації "Парламентар року".
У 2001 році за видатні трудові досягнення нагороджений вищим ступенем відзнаки – Званням Герой України (з врученням ордена Держави).
10 січня 2014 року – за видатний особистий внесок у розвиток Української держави, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність нагороджений "Орденом Свободи".
22 серпня 2016 року нагороджений відзнакою Президента України – ювілейною медаллю "25 років незалежності України".
16 травня 2019 року за особистий внесок у розвиток столиці Леоніду Кравчуку присвоєно звання "Почесний громадянин міста Києва".

5. Компромат/скандали

Перший президент України Леонід Кравчук поки що єдиний український президент, який не став фігурантом кримінальної справи. Якщо не брати до уваги кримінальну справу, відкриту в 1995 році Генеральною прокуратурою за фактом підозріло збиткової діяльності акціонерного судноплавного концерну "Бласко", який він створив в 1993 році на базі Чорноморського пароплавства своїм Указом, фігурантом справи став його син Олександр Кравчук.

Тоді голова парламентського комітету у боротьбі з корупцією Григорій Омельченко оприлюднив інформацію про відкриття в Швейцарії банківського рахунку на ім'я Олександра Кравчука, на який перераховувалися величезні суми у вигляді "преміальних" або "відкатів" за продані українські судна. А слідча депутатська комісія під керівництвом Юрія Кармазіна встановила, що керівництво "Бласко", порушуючи законодавство і інструкції НБУ, ухвалювало рішення про незаконне відкриття рахунків в іноземних банках для приховування валютної виручки та ухилення від сплати податків.

4 грудня 2001 року Генеральна прокуратура відкрила кримінальну справу за фактом використання банківського рахунку, оформленого на сина першого Президента України Леоніда Кравчука в швейцарському банку "Schweizerische volksbank", і за розкрадання державних коштів в особливо великих розмірах. Справа до суду не дійшла.

Леонід Кравчук назвав дії Генпрокуратури "політичним замовленням комуністів і інших зацікавлених посадових осіб". Через 12 років (в 2013 р.) Леонід Кравчук визнав, що його рішення про створення "Бласко" призвело до втрати Україною торгового флоту, а в 2017 році міністр інфраструктури Володимир Омелян заявив, що справу "Бласко" відновлено, і розслідування триває.

З більш дрібних, але яскравих конфліктів за участю Леоніда Макаровича, можна згадати, як він у прямому ефірі ток-шоу "Свобода слова" вступив у словесну перепалку з кандидаткою у президенти (вибори-2010) і лідеркою партії "Віче" Інною Богословською. Богословська звинуватила Кравчука в тому, що він "годується з рук пані Тимошенко", довіреною особою якої він був. Леонід Макарович не витримав звинувачень з боку Інни Германівни в продажності і пообіцяв сам купити Богословську і показав непристойний жест "від ліктя".

У лютому 2010 року голова Верховної Ради Володимир Литвин в ефірі парламентського телеканалу "Рада" обізвав першого Президента незалежної України Леоніда Кравчука "політичною повією" і порадив йому "мовчати і молити у Бога прощення" за всі зради, які той зробив у своєму житті. Таким чином Литвин відреагував на заяву Кравчука, який назвав спікера "перебіжчиком".

17 грудня 2020 року Леонід Макарович дав привід для обговорень в українських і російських ЗМІ. Перший президент України в ефірі російського телебачення спровокував скандал, заявивши про російських найманців на тимчасово окупованому Донбасі, і про те, що Путіну пора зупинитися і задумався про мир.

Але це ще не все, чим "відзначився" Леонід Кравчук – в ефірі російського ТБ раптово зробив комплімент пропагандистці Кремля Ользі Скабєєвій, назвавши її "хорошою людиною", і заявив, що із задоволенням дивиться її передачі. В Україні це викликало шквал обурень в ЗМІ та соціальних мережах.

6. Бізнес, активи, доходи

Офіційно на Леоніда Макаровича Кравчука нічого не записано – не володіє ні земельними ділянками, ні нерухомістю. Від президентської дачі відмовився, живе в Голосіївському районі столиці в побудованому на особисті кошти будинку – землю 60 соток купив у 2002 році, заплативши за неї 625 тисяч грн., і з часом побудував будинок, в якому зараз живе. Будинок і землю записав на онука.

Кравчук тоді купив лише половину ділянки (загальна площа - близько 1,2 га). Другу половину Київська міськрада в червні 2009 року виділила родичам Леоніда Кравчука. Як прокоментував перший президент, все законно і оформлено відповідно до Земельного кодексу. За словами Кравчука, виділення цих ділянок він домагався два з половиною роки.

7. Особисте життя/Сім'я

Все життя Леонід Макарович прожив з єдиною дружиною – Антоніною Михайлівною Кравчук, в дівоцтві – Мішура. Перша українська леді першого президента працювала викладачем економіки в університеті імені Шевченка, була абсолютно не публічною особою і принципово не супроводжувала свого чоловіка під час офіційних зустрічей. Про особисте життя Антоніна Кравчук розповіла лише одного разу в програмі, де гостем був її чоловік, через багато років після його президентства. Вона згадала про знайомство з чоловіком, що закохалися не з першого погляду: "Він був такий, як і багато інших, тільки з часом я його помітила. Був явним лідером". Сам Кравчук говорив, що дружина його підтримує вдома.

Єдиний син Леоніда Кравчука Олександр (1959 року народження) кілька років потрапляв у рейтинг журналу Фокус "200 найбагатших людей України" – в 2011 зайняв 116 місце, а в 2014 – 167 позицію, статки бізнесмена оцінювалися в $45,7 млн. Займається аграрним бізнесом – володіє корпорацією "Нафком Агро", яка входить в десятку найбільших землевласників України, орендуючи близько 200 тис. гектар сільгоспугідь.

У 2011 році голова Вінницької обладміністрації Микола Джига звинуватив компанію Олександра Кравчука в самовільному захопленні землі, а також у тому, що обробляють її всупереч науково обґрунтованим методам, що в подальшому може негативно відбитися на якості ґрунту, і послав відповідний запит у прокуратуру. У підсумку справа закінчилася "нічим". Вдруге компанія була замішана в скандалі з Аграрним фондом – він звинуватив фірму сина першого президента в завданні збитку бюджету держави в розмірі 46,5 млн. грн.

Крім цього, син, як і батько, небайдужий до футболу – був президентом футбольного клубу "Нафком" (Ірпінь), що виступав у першій і другій лігах чемпіонату України. У 2009 році Олександр Кравчук продав клуб новим власникам за символічну ціну – 1 гривню.

Люди, які знають Леоніда Макаровича, стверджують, що син ніколи не з'являвся в кабінеті свого батька, але це не означає, що не мав спільних справ. У 2010 році ЗМІ писали, що на валютний рахунок Олександра було перераховано 790 тисяч німецьких марок за те, що Леонід Макарович своїм Указом дозволив акціонувати Чорноморське пароплавство.

8. Цікаві факти

• У молодості Леонід Кравчук підробляв натурщиком. З м'язистого Леоніда Макаровича зліплено пам'ятник Миколі Щорсу. Монумент встановлений недалеко від Центрального залізничного вокзалу на честь 300-річчя возз'єднання Росії та України. Зараз політику байдужа доля пам'ятника.